
Эй, друзья! Слушайте, у меня есть история, которую я совершенно не могу не рассказать вам. Ну вы знаете, я как настоящий "центровой" комик, всегда делюсь своими приключениями со своей аудиторией. Так вот, на днях случилась такая история, аж дыхание перехватывает!
В общем, однажды, когда я испытывал жуткий "пруха" после тяжелой ночи с закладками, мне пришла в голову идея прикупить немного шишек марихуаны. Я знал, что один мой знакомый спидик обычно занимается этим делом. Обратился к нему, и он выдал мне номер парней, занимающихся торговлей "травкой".
Я намеревался встретиться с ними в торговом центре, потому что там всегда полно народа, и ни один "пруха"руженец никогда бы не подумал, что там расцветает такой нелегальный бизнес.
В общем, приехал я в центр, и тут же наткнулся на моих партнеров по сделке. Давай знакомиться и милую контору разводить, они были весьма серьезные ребята, одетые по последней моде. Я попытался сделать мимикрию и выглядеть достойно, чтобы они не подумали, что я дилетант. Понял, что у них много друзей, охрана на всякий случай.
Вобщем, после небольшого завала, мы решили перейти к делу. Они достали свою "партию" из под одежды, а я сказал им, что хочу сначала протестировать товар. Они согласились и выстроились в строю, чтобы не пропустить какой-нибудь "центровой" момент. Я включил свой "пруха" режим, зажег сигаретку и начал курить.
Через пару минут я уже чувствовал, как моя голова начинает взлетать в облака от этого яркого момента "выхлопа". Я чуть не плакал от счастья, они были лучшие шишки марихуаны, которые я когда-либо пробовал. Блин, код, они должны были собрать столько ее, что спросили, не хочу ли я купить еще. Но я не собирался вкладывать все свои деньги в эту историю.
Мы закончили дело, я отсчитал им деньги и попрощался. Пока я шел по торговому центру, полностью погруженный в свои мысли, вдруг... мне пришла в голову идея. Я решил "в знак прекрасного отношения" украсть один унитаз из местного туалета. Я просто представил себе, как я буду гулять с этим унитазом по улице и смеяться над местными прохожими.
Было уже достаточно темно, когда я начал исполнять свой коварный план. Я вошел в туалет, проверил, что никого нет, и начал аккуратно снимать унитаз с его места. Это была настоящая операция, где каждый шаг требовал максимальной концентрации. Все шло гладко, я даже немного сам себя удивил своими навыками. Вот только этот блин "пруха" мешал мне быть полностью координированным.
Когда я уже собирался покинуть туалет с моей добычей, вдруг из кабинки выскочил охранник. Я испугался до усрачки и чуть не уронил унитаз. Он меня распознал как наркомана и издавил мне гранатой на голове, оказался не простой охранником, а бывший спецназовец. Я упал на пол, не в силах двигаться, он просто смеялся со своими дружками.
Вывели меня из торгового центра, сказали, что вызовут милицию. Я думал, что это конец, что меня ожидает суд и тюрьма, но все оказалось не так страшно, как я думал. Оказывается, что владельцы торгового центра решили не доводить дело до конца и отпустили меня с места происшествия. Сказали, что теперь у них будет куда больше историй для рассказа своим друзьям.
И вот так, друзья, закончилась моя история общения с закладками и унитазами. Может показаться странным, но я всегда нахожу смешное в самых безумных ситуациях. В конце концов, мне нужно продолжать свою жизнь как комик, искать новые приключения и делиться ими с вами, ведь веселье и юмор – это то, что позволяет нам выжить в этом безумном мире!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...